Галина Вдовиченко та Міла Іванцова у Харкові
Я ніколи не була у Харкові. Але коли на пероні незнайомого міста тебе зустрічає Ільфо-Петровський "Отець Федір", котрий енергійно йде назустріч, несучи свій чайник, розумієш – літературу тут шанують "з порогу". Нажаль, не було часу проїхати містом та роздивитись його принади за гарної погоди, але вражень за один день все одно маю чимало.
25 грудня 2009 року переможець конкурсу "Коронація слова" цього року Галина Вдовиченко та я, дипломант Міла Іванцова, завітали до Харкова. Місто зустріло нас туманом згори та танучим снігом знизу, але завдяки щирій опіці Тетяни Терен, ведучої телепередачі "Книжковий кошик", всі заплановані заходи пройшли чудово.
Зустрічі зі студентами Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна передувала екскурсія надзвичайно цікавим музеєм цього навчального закладу, яку провів нам завідувач кафедрою журналістики Ігор Леонідович Михайлин. Активність студентів на зустрічі була підігріта обіцянкою подарувати по книжці авторам найцікавіших запитань, то листки летіли до нас снігопадом.
На каналі "А\TVK" нас щиро приймав Третецький Василь Пилипович, генеральний директор каналу, і знов ми відчули брак часу на детальніше знайомство з тим, чим живе харківське україномовне телебачення. Також було проведено "круглий стіл" із журналістами у прес-центрі «Майдан Свободи», записано зустріч "Там, де Жінка", яка стане однією з передач циклу "Книжковий кошик", що веде Тетяна Терен.
Чудовим відкриттям став також Харківський літературний музей, де ми не тільки пройшлися експозицією, послухали натхненну розповідь Ольги Іванівни Різниченко про літературний процес у Харкові 20 сторіччя, подивились виставку Різдвяних листівок різних років, а й мали змогу посидіти на шкіряному дивані Павла Тичини, який витримав на собі немало сучасних авторів (Жадану та Кокотюсі він, як виявилось, теж не чужий).
Наш розпланований харківський день завершився зустріччю з читачами в книгарні «Є», розмовами про творчість, історію написання романів, героїв та прототипів, про жінку в житті та в літературі, власне, про те і тих, на кому "тримається світ" (перша назва мого роману "Родовий відмінок" була "Світ тримається на..."). Галина Вдовиченко розповідала про свій роман "Пів'яблука", про новий роман "Тамдевін" та попутно пригощала гарними зеленими яблуками (цілими!).
Приємно здивувала вікова різниця присутніх та наявність серед гостей молодих мужчин, але, здається, всім було цікаво, кожен знайшов для себе щось важливе в нашій розмові. Ми з Галиною вже нікуди не поспішали (хіба що на потяг, але він нічний), то й зустріч була неквапною, із взаємною вдячністю за час, приділений один одному та чомусь небуденному, адже творчість – це піднесений стан душі, який не є самоціль, а дається звідкись згори саме задля того, щоби передати його читачу, глядачу, слухачу – поділитись. Що й відбулося повною мірою в туманному Харкові 25 грудня.
Із вдячністю організаторам та учасникам зустрічей –
Міла Іванцова
Чи випадковим є те, що роман Міли Іванцової "Родовий відмінок" я прочитала саме на початку 2010-го, поки відповісти однозначно не можу. Втім, мушу подякувати авторці твору, бо тепер зрозуміла напевно, що ...хочу стати мамою! І то – цьогоріч!
...Узяти цю книжку з собою в дорогу передусім спонукало те, що мені пощастило особисто познайомитися з пані Людмилою під час презентації «Родового відмінка». Тоді присутніх вразила невимушена, тепла й душевна атмосфера, відтак кожен побажав сказати авторці якнайкращі побажання і щодо просування роману, і щодо її подальших творчих досягнень..
Отож, знаючи, що будучи в дорозі понад шістнадцять годин, неодмінно захочу щось почитати, я поклала у сумку цю не таку вже й маленьку (бо вона на 300 сторінок) книжечку. Зізнаюся, що, як великого шанувальника української літератури, мовна подача тексту мене не вельми вражала (як на мене, мова у романі проста, доступна, без усіляких складних зворотів чи «смачних» слів), проте кинути читати її так і не змогла. За три дні книжку проковтнула (це враховуючи зустрічі з родичами, друзями). Мені дуже сподобався сюжет і його подача: коли частинка закінчується на найцікавішому й тобі кортить якнайшвидше дізнатися її продовження, а також урізноманітнення тексту діалогами, інтернет- та смс-листуваннями… Зрештою, приємно, що роман не песимістичний, не обтяжений жорстокістю, нахабством, бездушністю чи то пак безбожністю, чого й так не бракує в нашому житі… Чудесний кінець! (до речі, передбачити який було важко, тому й спішила дочитати до останньої крапки). І, найголовніше, що найбільше запало в душу, то це загальна оповідь КРАСИВОГО, ба навіть зразкового материнства, коли між батьками й дітьми панують чудові стосунки, взаєморозуміння й повага. Відтак, повторюся, і собі захотілося продовжити оте «нерозділиме і одвічне коло»… Дякую вам, пані Людмило за доброго порадника й дієвого спонукача!:)
Щиро, ваша прихильниця Жанна.
Жаночко, щиро вдячна за такий відгук (та за час, який ви подарували моїй книжці та її героям)! Дуже тішить свідоме рішення у наш непростий час народити бажану дитинку!
Хоча, часи бувають різні, а діти не перестають народжуватись :) Бажаю, щоби ваші мрії здійснились найкращим чином!
ПС
Напередодні мені повідомили з однієї школи, що класна керівниця 11 класу, прочитавши мій роман, відмовилась проводити "зустріч з автором", мотивуючи тим, що твір "депресивний", що тема заважка, і що для дівчаток з 11 класу прочитання такого роману стане моральною травмою і нажахає перспективою материнства :)
Бачите, існує й інше сприйняття. Хоча добрих відгуків більше, і зазвичай "Родовий відмінок" називають навпаки життєствердним твором (до чого я й прагла).
Дякую вам ще раз!
Чудових подій у новому році! ;)
Пані Людмило, я обіцяю, що тільки-но моя мрія почне справджуватися:), я напишу про це не лише вам, а й на якомусь голослівному чи то пак велелюдному форумі:) А щодо "депресивності", то я її не відчула ні на грам... Можливо, та вчителька читала роман з "відповідним" настроєм??? Цікаво, чи сама вона мама й чи щаслива в особистому плані... Як ні, тоді все зрозуміло: і сам не гам, і комусь не дам...
П.С. З Новим роком вас і нових творінь!!!
ой, забула підписати попереднє повідомлення:)
Тссс! Жаночко, не раджу кричати на весь голос, лишень "почне справджуватися", але мені можете повідомити ;)
А про вчительку... Може, настрій, а може... вона просто не вміє та боїться розмовляти зі своїми учнями "про это"... Як і багато батьків. Та від цього дітям не легше. Я, маючи чималіи педстаж, вислуховувала tete-a-tete після уроків чимало історій від дівчат, яким ні з ким було більше поділитися.
Може, простіше завчасно відмовитись від "небезпечних тем", так спокійніше, і не відволікає від навчального процесу...
Власне, кожен має право на свій погляд на прочитану книжку. Але навряд має право лімітувати її аудиторію :)
Гараздів вам у новому році!
Пані Міло, відгукніться, будь ласка, турбують журналісти. Моя пошта goa (песик) gpu.ua