Спочатку треба визначитися з тим щож таке хобі. Мені більше до душі: "заняття, захоплення, що не несе ніякої матеріальної вигоди, яким регулярно займаються на дозвіллі для душі". А "якщо зі свого улюбленого заняття людина може ще й прогодуватися, то вона просто щаслива", але вже не "хобіст".
Цей день має бути святковим. Скажімо, проводити його у день покровителя/льки чогось прекрасного. Не робити традиційних виставок, злітатися заради спілкування, прихопивши щось не громіздке з собою. Краще якщо то будуть люди з близькими захопленнями. Тоді спілкування буде і цікавим, і плідним.
Якось родина Степаненків (що організували вишиття рушника нац. єдності) робила подібне в Ялті для вишивальниць. Вони там мають власний готельчик. Але то вже на смак кожного.

:) паперовий одяг, що на фото, стояв сам по собі, а бажаючі заходили за нього та фоткалися. Думаю, для щоденного вжитку трохи не зручний, особливо в міському транспорті :)

А давайте започаткумоє День Хобі

:) За фото дякуйте Кравченку! :)

Цікава стаття! Дякую! У Вас природжений журналістський хист!

Дякую, Жанночко!
Думаю, що на "Сумно" фотки наших письменників не така вже й рідкість :)
Хоча... письменники – не моделі, їхня справа – писати так, щоб подобалось читачеві, а не вражати його своєю статурою чи мейк-апом ;)
Хоча, є і письменники-моделі, наприклад, Лариса Денисенко :)) та ще й адвокат до того ж!

З позитивізмом у мене як раз все ОК, і моє творче кредо – не депресувати читача :)
Але інколи в житті трапляються вражаючі випадки, і все ж таки варто над ними замислюватись, а не робити вигляд, що цього немає.

Вам дякую теж! :)

Яка краса! Який спокій! І кому це заважало? Тільки рассєяним... І вони це знищили.

12й і нині їздить з Контрактів на Пущу-Водицю. Чудовий маршрут для розслабленої, не обтяженої справами людини. Трамвай їде більше години і за цей час можна передумати купу думок або просто сидіти і дивитись у вікно як на екран в кінотеатрі. Да, і тим, хто ще не був у Пущі, раджу поспішати, бо за кілька років Пущу і вул. Фрунзе можуть забудувати, а трамвай прибрати.

Доброго здоров'я. Гарна стаття. Мене як жителя Умані а тим паче студента УДПУ дуже прикро що я прогавив таку подію. Щодо нашого міста не таке воно й провінційне,напевно до столичних студентів також не кожного дня заходять сучасні письменники. А книги можна замовити, тому кому треба той має, кому не треба той не має)

А ви галерею уважно дивились? :)

Дійсно чудовий репортаж, підтримую Маріанну, а мені ще й приємно читати, що наша аудиторія філологів була такою хорошою у ваших очах. Якби я потрапив на цю інформацію раніше, то не писав би вже коментар на іншу статтю.
Я думаю, студенти будуть вашими шанувальниками, коли, під впливом зустрічі, прочитають придбані романи. Якраз сесія надійшла, а завдяки болонській системі оцінювання уже багато хто набрав свої бали, то можуть починати читати і відкривати для себе таїну розкритих вами світів.
Сам я прочитав уже все, що купив. А купив мало, бо студенти, як пташенята, випросили "Пікнік на льоду" та "Нічний молочник", які уже було потрапили до моїх рук. Тож маю Андрія Куркова три романи: "Улюблена піня космополіта", "Приятель покійника", "Не приведи мене до Кенгараксу"; а також по одному Міли Іванцової "Родовий відмінок", та Маріанни Малиної "Фіолетові діти". Читають уже мої родичі і знайомі, питають де знайти ще Ваші книги.
Треба сказати, що завдяки Вашій творчості, багатьох інших сучасних письменників, українська література є і буде життєстверджуючим чинником нашого життя.

ой, забула підписати попереднє повідомлення:)