Пані Людмило, я обіцяю, що тільки-но моя мрія почне справджуватися:), я напишу про це не лише вам, а й на якомусь голослівному чи то пак велелюдному форумі:) А щодо "депресивності", то я її не відчула ні на грам... Можливо, та вчителька читала роман з "відповідним" настроєм??? Цікаво, чи сама вона мама й чи щаслива в особистому плані... Як ні, тоді все зрозуміло: і сам не гам, і комусь не дам...

П.С. З Новим роком вас і нових творінь!!!

Чи випадковим є те, що роман Міли Іванцової "Родовий відмінок" я прочитала саме на початку 2010-го, поки відповісти однозначно не можу. Втім, мушу подякувати авторці твору, бо тепер зрозуміла напевно, що ...хочу стати мамою! І то – цьогоріч!
...Узяти цю книжку з собою в дорогу передусім спонукало те, що мені пощастило особисто познайомитися з пані Людмилою під час презентації «Родового відмінка». Тоді присутніх вразила невимушена, тепла й душевна атмосфера, відтак кожен побажав сказати авторці якнайкращі побажання і щодо просування роману, і щодо її подальших творчих досягнень..
Отож, знаючи, що будучи в дорозі понад шістнадцять годин, неодмінно захочу щось почитати, я поклала у сумку цю не таку вже й маленьку (бо вона на 300 сторінок) книжечку. Зізнаюся, що, як великого шанувальника української літератури, мовна подача тексту мене не вельми вражала (як на мене, мова у романі проста, доступна, без усіляких складних зворотів чи «смачних» слів), проте кинути читати її так і не змогла. За три дні книжку проковтнула (це враховуючи зустрічі з родичами, друзями). Мені дуже сподобався сюжет і його подача: коли частинка закінчується на найцікавішому й тобі кортить якнайшвидше дізнатися її продовження, а також урізноманітнення тексту діалогами, інтернет- та смс-листуваннями… Зрештою, приємно, що роман не песимістичний, не обтяжений жорстокістю, нахабством, бездушністю чи то пак безбожністю, чого й так не бракує в нашому житі… Чудесний кінець! (до речі, передбачити який було важко, тому й спішила дочитати до останньої крапки). І, найголовніше, що найбільше запало в душу, то це загальна оповідь КРАСИВОГО, ба навіть зразкового материнства, коли між батьками й дітьми панують чудові стосунки, взаєморозуміння й повага. Відтак, повторюся, і собі захотілося продовжити оте «нерозділиме і одвічне коло»… Дякую вам, пані Людмило за доброго порадника й дієвого спонукача!:)
Щиро, ваша прихильниця Жанна.

Дякую за чудовий репортаж!
Прочитала з великим задоволенням:)